Atienza Maure разом із Giacomo Chico та Abel Iglesias створили вражаючий простір із недорогих матеріалів і сміливої інженерної мови — проєкт, де кожен трубопровід і профіль стає частиною архітектурного висловлювання.
У колишньому складі площею 450 м² в індустріальному передмісті Барселони — Сан-Адріа-де-Бесос — народився новий тип простору, що балансує між роботою і відпочинком, інфраструктурою і гедонізмом, технікою і побутом. Архітектурна студія Atienza Maure разом із Giacomo Chico та Abel Iglesias трансформували цей індустріальний об’єкт у яскравий приклад гібридного середовища майбутнього — одночасно офіс, дім, лабораторія, ландшафт, і майже театр для життя.
Архітектура як інженерна поезія
Цей проєкт, реалізований з бюджетом менше 170 000 євро, тримається на чіткій системі: оцинковані сталеві профілі, постнавантажені полиці, перфоровані панелі, фанера, і відверто показана інженерна інфраструктура. Те, що зазвичай ховається, тут виставлене напоказ — системи вентиляції, електропроводка, водопостачання, сервери — усе працює як видима “механіка дому”, яка стає частиною дизайну.
Але за цією технічною чіткістю криється прагнення до насолоди — широкі відкриті простори, м’яке природне світло, бетонні моноліти-лавки, білі поверхні, підвісні сади та місця для несподіваних взаємодій.
“Ми не ділили простір на «роботу» й «життя», — кажуть автори, — ми створили середовище, де все може бути всім — водночас кухня і теплиця, водночас спальня і студія, водночас офіс і сцена для імпровізацій.”
Домашній інженерінг: кухня-гідротрек
У житловій зоні центральним елементом стала сталевa рама, підвішена під стелю, що виконує відразу декілька функцій: транспортує воду, електрику та повітря, слугує “підвісною теплицею”, а також пов’язує два мезоніни над житловою зоною. Цей елемент — ніби “хребет” житла — демонструє принцип інфраструктури як архітектури.
Офіс як середовище, що дихає
У робочій зоні є лише один новий об’єкт — довга технічна полиця, натягнута поперек простору, що вміщує всі комунікації, освітлення, інтернет, зберігання і навіть функцію лампи. Її підсвічують жалюзі та штори, що перетворюють робоче середовище на театральну сцену або світлову інсталяцію.
Робочі місця залишаються відкритими і змінними. Тут не існує фіксованих сценаріїв: кімната для гостей може стати майстернею, платформа для відпочинку — місцем для зустрічей, а зона над кухнею — прихованою галереєю.
Прототип, який став маніфестом
Проєкт почався з 1:1 прототипу — невеликого структурного модуля, що був зібраний на місці, аби перевірити міцність, монтаж і можливості системи. Такий підхід демонструє головну ідею проєкту: архітектура має бути відкрита, зворотна, придатна до повторного використання.
“Ми уявляємо собі цю систему як набір конструктора, — пояснюють архітектори, — кожен компонент можна зібрати, розібрати і перенести в інше місце. Це не просто простір — це архітектурний інструмент.”
У часи, коли архітектура часто шукає сенси в естетиці або символах, La Nave робить ставку на щось інше — на інфраструктуру як мову, на модульність як філософію, на розмиття кордонів між функціями та типологіями. Це проєкт, де економічність не протирічить емоційності, а інженерія стає інструментом для свободи.
